Іванна Стеф’юк поділилася власною родинною історією, яка пояснює її любов до мальовничого Поділля та річки Дністер. Письменниця розповіла, що її дідусь, 1921 року народження, у десятирічному віці, допомагаючи батькам врятуватися від голоду, проводив по 2-3 тижні у дорозі. Із Гуцульщини він ходив за Дністер і вимінював там речі на хліб. Звісно, що від дитини подоляни речі не брали, але з харчами допомагали. Та, окрім того, намагалися хоч трохи його підвезти підводою, щоб він менше часу проводив у дорозі.

Авторка зізналася, що для неї цей роман і загалом сюжет про Дністер – це її умовна подяка тим людям, які допомагали свого часу її дідусеві, імена яких вона так ніколи й не дізнається. «Я ж навіть не знаю, у яких населених пунктах був мій маленький дід, – стверджує Іванна Стеф’юк. – Єдине, я знаю, що це десь, куди треба йти три тижні пішки. І одного разу, коли я прийшла в експедицію вивчати килимарство до бабусі засновниці Дня вишиванки – Вікторії Китайгородської, я почула, що була дзеркальна ситуація, і мене це дуже здивувало. Коли на Кельменеччині настав голод у 1940-х, вони ходили до нас у рівнинні села Гуцульщини, бо у високогірні дуже важко дістатися пішки. Ці ходіння в них називалися "ходити в Западну", що в нас – "ходити за Дністер". Одні вирятували в тридцятих, інші – в сорокових. І тоді мені пазл склався, що насправді ми географічно далеко одні від одних: звичаями, мовою відрізняємося, багато чим відрізняємося, але насправді – ми єдині. Цей роман містичний, і він трохи в метафорах, бо ви не знайдете тут річки Дністер, крім села Нагоряни, жодної реальної назви. Чому? Бо таких Атлантид – сіл під водою – в Україні дуже багато. І я зумисне не хочу відділяти якісь одні села, а інші – ні. Нехай кожен пізнає свою Атлантиду».  

Символічна назва роману пояснюється в розмові між героями – Богданом та його дівчиною Яною – і з’ясовується, що «Бульбона – то може бути вирва у воді. Така глиба, вона закєгне на саме дно. Водна пропасть ніби, розумієш? А буває бульбона інакша, не підводна. Буває підземна – це коли болотна гуща забирає до себе, кєгне».

Авторка підкреслює, що в романі географічно поєднуються два простори – Покуття й Поділля, бо головний герой Богдан виростав на Покутті в атмосфері бабусиних «страшних» казок, сповнених містики й таємничості. Наприклад, про прокляту корчму, яка пішла під воду разом зі своїми гріхами, або інші легенди зі Снятинського району. Досліджуючи народну традиційну культуру, саме заглиблення у фольклор Поділля і Покуття надало творові містичного забарвлення. За словами письменниці, «є такі легенди, які живуть саме у версії як бувальщина і в Київській області, і в Чернівецькій, як кажуть, піди і знай, де це було, тому я зумисне зробила такий спільний простір у романі. Річка Рибак – тому що вмістилище риби. І, власне, пригоди головного героя Богдана починаються з того, що він порушує одну прикмету. На Івана Купала, кажуть, купатися не можна, особливо у стані алкогольного сп’яніння. Герой, а йому море по коліна, вирішив перевірити, яка заглибока ріка, і він опиняється в порталі іншого світу. Далі він розслідує, що він там побачив, і, на його велике здивування, більшість із легенд, якими б вони містичними не здавалися, наприклад, про прокляту панночку з Соколиного, про весілля, з якого ніхто не може вернутися, – всьому цьому він знаходить документальне підтвердження, тільки трохи в інакших варіантах. І йому в цьому допомагають люди, з якими він в одному часі». До кола таких людей належать героїні роману – письменниця Віра та її мати Вікторія, ткаля з Нагорян, прототипами яких стали представники родини Китайгородських-Воронюків.

У цьому романі незримо присутній й образ самої авторки. Окремі деталі і фрагменти, списані з власного життя, втілюються в певних ситуаціях через характери героїв, їхні сновидіння тощо.

У романі відтворено колорит Подільської землі, через діалоги майстерно відтворено подільську говірку, вплетено обрядові практики, як-от «ховання ляльки», традиції єврейської культури – випікання ритуального хліба, святкування хануки, а поряд із цим філософські роздуми про життя, любов і гармонію світоустрою.  

Пробуджений інтерес до сюжету твору та пригод героїв не зникав ще довго після презентації роману «Бульбона»: одна академічна година минула на одному подихові, а студенти не квапилися додому, навпаки, тривалий час не відпускали гостю, ділилися своїми враженнями та ставили численні запитання про сюжет і творчий процес авторки. А яка ж то розкіш отримати, можливо, перший у житті  автограф від письменниці!

Ольга Меленчук,
кандидатка філологічних наук