Збірка художніх творів Сергія Канюка побачила світ у ювілейний 2020-й рік з нагоди 140-річчя від дня народження та 75-ліття з дня смерті письменника у чернівецькому видавничому домі «Букрек». Книгу презентовано онлайн на філологічному факультеті. У заході взяли участь директорка видавництва Дарина Туз-Максимець, викладачі кафедри української літератури та студенти спеціальностей “Філологія” та “Середня освіта”.

Це перше окреме видання творів несправедливо забутого та до кінця не поцінованого талановитого буковинського письменника, педагога і публіциста, громадського діяча Сергія Канюка (1880–1945), що включає поезію й прозу, діяльність якого однобоко висвітлювалася в українській історіографії. Упорядкування та передмова належить кандидатці філологічних наук Ользі Меленчук, наукова редакція та післямова – докторові філологічних наук, професорові кафедри української літератури Богдану Мельничуку. Книга побудована за жанрово-хронологічним принципом та включає два з половиною десятки оповідань, повість та тринадцять поезій, яка дещо поступається прозі, це здебільшого інтимна лірика з мотивами нерозділеного кохання та вірші громадянського звучання. До числа вміщених творів належать ті, які раніше друкувалися на сторінках галицько-буковинських періодичних видань («Буковина», «Руська рада», «ЛНВ») та ті, які досі залишалися у рукописах й вперше оприлюднюються, як наприклад, оповідання «На Підгір’ю», «Благородні», «Кляте місце», повість «Послідний раз». У книзі наявна також ілюстрована вставка, яка відбиває окремі моменти з біографії письменника та його творчості, примітки і бібліографічний додаток.

Слід зазначити, на сторінках буковинської періодики, починаючи від 1960-х років висвітлювалася переважно громадсько-політична діяльність С. Канюка в публікаціях П. Василиненка, О. Романця, О. Ємельянової, Г. Глазунова, Ю. Дністровського, В. Мацерук, І. Фостія, І. Чеховського, Ю. Гусара, що, як правило, з’являлися до ювілейних дат письменника. Менше, а то й зовсім не узагальнювалися здобутки С. Канюка в літературі. Вперше у радянський час літературна постать С. Канюка постала із небуття передруком двох оповідань («Варварка» і «Вже дорожче») в упорядкованій Євгеном Нахліком антології «Образки з життя» (1989), яка вмістила реалістичну малу прозу як добре знаних, так і маловідомих західноукраїнських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття. У роки незалежності лише декілька поетичних та прозових речей С. Канюка («Хотів би…», «Мені аж лячно, як згадаю», «Варварка», «Жалоба») увійшли у перший том хрестоматії «Письменники Буковини» з оглядовою статтею про життя і творчість письменника О. Романця.

У цей період Сергій Канюк поєднував педагогічну діяльність із творчою, а вже перед початком 1920-х рр. він віддається цілковито громадсько-політичній та журналістській роботі. З початком Першої світової війни у 1914 році С. Канюка призвали до війська. Однак через фізичний стан здоров’я на фронті не перебував, а трудився у військовій канцелярії та у листопаді 1915 року повернувся назад додому. На Буковині допоки в 20-х роках не перебрався на Східну Україну, С. Канюк працював педагогом, уславився своєю політичною діяльністю. Був відомий як партійний діяч, який у 1918 році заснував Комуністичну партію Буковини та очолив її Центральний комітет й тоді свято вірив, що об’єднання Північної Буковини з Радянською Україною – один із дійових способів звільнення від румунського господарювання на теренах краю. Цьому аспектові його діяльності присвячено низку публікацій у радянський час. Серед них – публіцистичні розвідки Петра Василиненка, який підкреслював значущість С. Канюка як організатора партруху. Активна громадянська позиція письменника, його участь у політичному житті Буковини та Радянської України знайшли свій відбиток і в художній творчості. Наприклад, подія «Кривавої неділі» в Петербурзі 1905 року під час російської революції зображена в оповіданні «Судьба».

У творчому доробку С. Канюка окреме місце посідають твори з елементами автобіографізму. Письменник не лише оживив та увічнив у своїх персонажах образ матері Зиновії, а й возвеличив ім’я першої дружини Ольги Прокопович в низці оповідань, де головні героїні мають це наймення. У прозових творах С. Канюка майстерно охудожнюються різні життєві історії простих буковинців, герої оповідань – люди віруючі та працьовиті, які протистоять складним обставинам та буденним ситуаціям, однак жоден із них не втрачає надії на щасливу будучину. Автор тонко передає психічні стани своїх героїв, розробляє тему божевілля, втрати рідної людини, загальнолюдських ідеалів вірності, відданості, любові, порушує проблеми подружньої зради, землі, освіти, попівського безчинства й черевоугодництва тощо.

Життєва доля С. Канюка мала драматичний характер. Зазнав декількох арештів (у 1921 р. та ледь не потрапив у в’язничні мури у 1922 р.), останній з яких відбувся у квітні 1934 року. Тоді письменника звинуватили у приналежності до Української військової організації. Намагання С. Канюка довести свою непричетність до контрреволюційної діяльності не вдалося уникнути розправи з боку радянського репресивного режиму. Засудили С. Канюка на 10 років виправно-трудових робіт у концтаборах Сибіру. Відбувши встановлений термін, його все одно не квапилися відпускати в Україну. 15 березня 1945 року життя письменника обірвалося в ув’язненні поблизу Маріїнська Кéмеровської області.

Тому, як зауважила директорка Видавничого дому «Букрек» Дарина Туз-Максимець, цінність упорядкованого видання в тому, що літературна постать С. Канюка заново повертається в українське письменство. Крім декількох творів, художня спадщина Сергія Канюка фактично не відома сучасному читачеві, а відтак відсутнє і її літературознавче осмислення. Звісно, що художнє слово письменника «тривкіше, довговічніше від однозначних публіцистичних відгуків на злобу дня, тим більше від служіння хибним суспільно-політичним орієнтаціям», – акцентував Богдан Мельничук у виступі.

На актуальності видань творів буковинських письменників наголосив і професор кафедри української літератури Володимир Антофійчук: «Відрадним є те, що продовжується традиція щодо популяризації й дослідження творчості буковинських авторів. Маємо цілу низку найновіших видань, які з погляду сьогодення висвітлюють життєвий і творчий шлях буковинських письменників. Надзвичайно важливо показати роль Буковини у розвитку української літератури. До завершення уже наближається нове видання Юрія Федьковича, десь вже до цього прямує і десятитомне зібрання творів Ольги Кобилянської, готується наразі до друку восьмий том. Раніше викладачами кафедри було підготовлено і видано твори Остапа Вільшини, завдяки професорові Богданові Мельничуку, твори Теодота Галіпа, Костянтини Малицької, Сильвестра Яричевського в упорядкуванні доцента кафедри української літератури Оксани Івасюк та кандидата філологічних наук Валентини Бузинської. Та є ще багато буковинських авторів, чия творча спадщина потребує сучасного перевидання».

кандидат філологічних наук Ольга Меленчук