Ще зовсім не золота, але у повному своєму розвої осінь голубить теплом, надихає красою пейзажів. Лагідні сонячні промінчики різнобарвними переливами заплутуються у кронах дерев, навівають життєрадісний настрій, хоч приводів для втіхи у нашому сьогоденні так мало. Повномасштабна російсько-українська війна багато чого перекреслила і зруйнувала, посіяла безперервний смуток і сльози. Проте незнищенним залишається дух нації, її животворна сила, сконцентрована у слові, музиці, мистецтві. У цьому переконалися всі ті, хто побував 10 жовтня 2024 року на організованому столичними гостями літературно-мистецькому дійстві.

Поділитися музичною і літературною творчістю, власними спогадами й роздумами про сьогодення та подарувати книжкові видання, а головно позитивні емоції, у студентську аудиторію завітали: Тетяна  Пишнюк-Фольварочна, українська письменниця, очільниця Київської організації НСПУ;  Ніна Шаварська, доктор філософії, радіожурналістка, українська поетеса, директорка Будинку письменника в м. Київ та Світлана Кас’яненко, заслужена діячка естрадного мистецтва України, поетеса-пісняр, виконавиця авторських пісень, очільниця мобільної концертної волонтерської групи «Вольниця». 

Дружина покійного українського письменника Василя Фольварочного Тетяна Пишнюк-Фольварочна зазначила, що їхнє творче тріо приїхало зі столиці до найкращої і найвеселішої аудиторії – студентів, бо й самі пам’ятають свої неповторні студентські роки, коли молодеча енергія, завзятість та цілеспрямованість долають найскладніші перешкоди. 

У спогадах про свого чоловіка письменниця зауважила, що Василь Фольварочний був дуже енергійною людиною, мав феноменальну здатність до п’яти хвилин організувати будь-який захід, а за день, то й декілька імпрез. Щодо особливостей його письменницького таланту та розпорядку робочого дня, жінка з ностальгією згадувала, що за робочим столом він, навпаки, міг трудитися багато годин поспіль, починаючи з четвертої ранку: «Він багато писав, піднімаючи великі пласти історії і цю історію він подарував нам. Просто треба брати книги і читати те, що наорав і насіяв Василь Фольварочний. І я хочу подарувати вам книгу, яка вийшла по смерті В. Фольварочного. Це книга «Син церкви – син України» про великого українця, якого ми дуже мало знаємо – Йосипа Сліпого. Якщо у вас з’явиться бажання знайти істину у нашій історії, знайти причини сьогоднішнього нашого нещастя, ви можете відшукати відповіді у цій книзі В. Фольварочного. Він був не лише прозаїком, драматургом, він писав тонку лірику. Так склалося, що хоч ми і були разом, але по-справжньому НАБУТИСЯ не вистачило ні часу, ні снаги, бо в кожного свої справи, своя творча праця і коли йде людина у ті світи, я не знаю, чи кращі вони, чи ні, ніхто з земних не поспішає туди, значить треба жити на землі і набуватися разом: у студентстві, в родині, у творчому товаристві, на таких зустрічах, бо це, мабуть, найважливіше у житті – НАБУВАТИСЯ РАЗОМ», – підкреслила Тетяна Пишнюк-Фольварочна.