Власне про тих, чиї імена золотими літерами вписані до пантеону видатних українських письменників і просвітників, які жили й творили на Буковині, – Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Сидора Воробкевича – більше розповів у своєму вступному слові модератор пам’ятної імпрези Володимир Антофійчук. На переконання вченого, вагомим досягненням сучасного літературознавства стало завершення багатотомного видання творів Юрія Федьковича (у 5 томах, 6 книгах) і майже повна реалізація проєкту видання творів Ольги Кобилянської (у 10 томах, 11 книгах), а також зазначив, що назріла потреба у виданні художніх творів (поезії, прози, драматургії), музичної спадщини та проповідей Сидора Воробкевича.

Деякі з названих видань, зокрема щойно виданий десятий том творів Ольги Кобилянської, а також поезії Дмитра Загула й наукову розвідку власного авторства про біблійний інтертекст у його творчості Володимир Іванович подарував отцю Ростиславу Семенчуку, який у миру працює вчителем історії, та директорці Добриновецького ЗЗСО Уляні Мензелевській, щоб місцеві школярі мали можливість глибше пізнавати літературну та духовну спадщину рідного краю.

 У вже згаданій публікації Ярема Гірниченко писав: «Гаврило Гордий належав до тої малої горстки людей, що не хиляться, куди вітер віє, а стійно стоять на національному ґрунті. Вийшовши з мужицької хати, ціле життя посвятив він праці для того народу, якого він був вірним сином аж до смерти».

Тож не дивно, що презентація книги відбулася саме у стінах храму, де глибока молитва перегукується з життєвою долею поета, його жертовним служінням рідному народові, за яке він неодноразово зазнавав переслідувань, принижень та арештів. Отець Ростислав Семенчук, аргументуючи вибір місця проведення презентації, зазначив: «За часів Івана Діброви, коли чужинці намагалися асимілювати буковинців, саме церква, а не світські установи, була єдиною фортецею, де зберігалося рідне слово, а перші народні школи відкривалися саме при парафіях. Іван Діброва жертовно вірив, що справжнє знання невіддільне від віри, адже, як каже Книга Приповістей: «Страх Господній – початок премудрости, а пізнання Святого – це розум» (Прип. 9:10). Його боротьба за освіту була не розвагою, а святим обов’язком духовної оборони народу, виконанням Божої заповіді: «Здобувай мудрість, здобувай розум... Не покидай її, і вона тебе збереже» (Прип. 4:5-6)».

Будучи свого часу учасником українських товариств «Руська каса», «Селянська каса», «Січ», Іван Діброва активно займався просвітницькою діяльністю: засновував хати-читальні, перевозив через австрійсько-російський кордон українські книги, серед яких були й твори Т. Шевченка. Згодом справу батька продовжила донька Ярослава, яка була пов’язана з націоналістичним рухом в часи румунської окупації Буковини, про що згадував у своїй публікації український літературознавець, професор Федір Погребенник.

Основні віхи життєвої і творчої долі письменника під час зустрічі-презентації розкрили учні Добриновецького ЗЗСО Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, які декламували вірші та демонстрували невеликі інсценізації за прозовими творами Івана Діброви.

Детальніше про важливі сторінки особистого життя письменника, особливості його творчого почерку та змістове наповнення книги розповіла упорядниця видання Ольга Меленчук. Дослідниця акцентувала на особливій тональності поезії Івана Діброви, що увібрала народнопісенну образність і розкиває митця як тонкого лірика. У його віршах виразно звучать громадянські та інтимні мотиви, а наскрізними є концепти «думи», «душі», «серця» тощо. Світогляд письменника та його зацікавлення культурно-мистецьким середовищем засвідчують також вміщені у виданні творів відгуки на театральні постановки та виступи музичних товариств.

На жаль, до цієї знакової події не дожив науковий редактор та автор післямови, доктор філології, професор Богдан Мельничук, який у своєму заключному слові підкреслив: «Дотеперішні книжкові видання творів Івана Діброви, починаючи від «Письменників Буковини» (1958), включали до свого складу лишень речі двох жанрів – ліричного і новелістичного, та й то в значно меншій кількості, як та, що запропонувала О. Меленчук цього разу (А вона запропонувала 70 віршів, три поезії в прозі, 15 творів малої прози). А ще дослідницею прописано в книжковому форматі добрий десяток речей іншого характеру». 

У книзі поєдналося минуле із сучасним, зокрема привертає увагу розділ «Твори Івана Діброви у музиці», до якого увійшли музичні інтерпретації поезій письменника, створені народним артистом України, професором кафедри музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича, очільником Чернівецького обласного обʼєднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Іваном Дердою, який багато років поспіль популяризує твори письменника у своєму музичному репертуарі. 

Примітно, постать Івана Діброви та його творчий доробок надихнули буковинського письменника Степана Панчука на створення поетичної присвяти, якою він поділився під час зустрічі-презентації, надавши їй особливої ліричної атмосфери.

У фіналі ювілейного заходу громадський діяч та учасник бойових дій Сергій Николайчук зауважив, що Іван Діброва помер на 37-му році життя – у віці, який сьогодні є середнім серед багатьох українських воїнів, що гинуть за державу. Попри короткий життєвий шлях, він встиг проявити себе як переконаний патріот і громадський діяч: був виключений із Чернівецької учительської семінарії за свої національні переконання, відстоював ідею єдності українських земель та державної незалежності. На думку Сергія Николайчука, справу, за яку боровся Іван Діброва, нині продовжують українські військові та все суспільство, докладаючи зусиль для збереження української державності, мови, віри та права жити на рідній землі.

Особливо зворушила картина, що постала вже після презентації на церковному подвір’ї. Примостившись у затінку, збірку творів Івана Діброви читав третьокласник Юрко Бутняк, який зацікавлено почав пізнавати художній світ свого талановитого земляка. Цей епізод ще раз засвідчує, що жоден ворог не здатен знищити український дух, адже підростає нове покоління українців, яке нестиме світло правди, знань і науки.       

І наостанок учасники заходу відвідали родинне обійстя Гаврила Гордого. У Добринівцях збереглася хата, де народився письменник. Сьогодні у ній живуть інші господарі, але пам’ять про її знаного мешканця не згасла – тут добре знають, чия нога колись переступала цей поріг.  

Ольга Меленчук,
кандидатка філологічних наук