Автор передмови – директор Буковинського центру культури і мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк, який у своєму вступному слові з промовистою назвою «Творчий спадок відданого культурі» підкреслив: «Серед майже сотні публікацій, які вийшли з-під пера Івана Пилиповича, проаналізованих авторкою цього видання, для нинішніх і майбутніх творчих працівників Буковинського центру культури і мистецтва надзвичайну цікавість та корисні фахові роздуми викликають ті матеріали, які розповідають про життя закладів культури краю, зокрема обласного Будинку народної творчості (нині – наш БЦКМ), де декілька років працював герой цієї біографічної розвідки.

Певні реалії визначених тоді завдань та отриманих результатів роботи нашої установи понад пів століття тому не тільки дивують нас нині, а й, упевнений, спонукатимуть до активної діяльності, насамперед у збереженні фольклорної спадщини та співпраці з носіями традиційної культури, художниками, музикантами і письменниками, які й зараз можуть посутньо впливати на розвиток мистецького аматорства. Адже навіть у тогочасній неоднозначній системі методичної роботи серед низки заходів, про які пише Іван Середюк, знаходимо повідомлення про вдалі твори аматорів, які згодом принесуть мистецьку славу рідному краєві.

І своїм життєвим прикладом герой цього дослідження довів нам, що навіть у полові й мотлосі писанини, заангажованої політикою, справжні й талановиті дослідники вміють залишити для нащадків зерна правди й науки для майбутніх візій. Багато чому історія таки вчить нас – зробимо висновок, читаючи творчий доробок Івана Середюка. Для того і працював він багато й плідно, звертаючи наш погляд на чин тих достойників, які жили і творили українську справу в різні часи, але мали однакову мету – побудувати вільну й самодостатню націю».

На обкладинці книги використано картини видатного українського художника Миколи Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» та «Козак з дівчиною біля криниці». І. Середюк ґрунтовно досліджував біографію і мистецьку спадщину М. Івасюка, підкреслював його виняткове значення в історії розвитку образотворчого мистецтва Буковини.

Коротка біографічна довідка про Івана Середюка із нарису Ольги Меленчук:

«Народився Іван Пилипович Середюк 11 листопада 1934 року в селі Марківці Грицівського (тепер Шепетівського) району на Хмельниччині у родині селянина. У 1950 році закінчив Старобейзимську семирічку й вступив у Чернівецьке художнє училище, де навчався до 1953 року та паралельно відвідував школу робітничої молоді. На цей період припадають і проби пера юнака. І. Середюк писав вірші та був учасником у заходах учнівської художньої самодіяльності, за що неодноразово отримував відзнаки. Залюбленість у поезію привела юнака на філологічний факультет Чернівецького університету, де він спочатку був слухачем студентської літературної студії, а відтак поповнив лави студентства на українській філології. Тут упродовж 1953 – 1958 рр. І. Середюк здобував вищу освіту, а після закінчення вишу хлопця залишили працювати лаборантом кафедри діалектичного та історичного матеріалізму, згодом перебував на посаді завідувача кабінету на кафедрі філософії (до 1965 року). До цього І. Середюк був літпрацівником Чернівецької районної газети «Нове село» (від серпня 1958 – по лютий 1959 рр.) та методистом з фольклору Чернівецького обласного Будинку народної творчості (від лютого 1959 – до вересня 1962 рр.).

У студентські роки І. Середюк зосереджувався над вивченням проблем фольклору, етнографії та мистецтвознавства, що актуалізувалося у розвідках культурно-мистецького спрямування на сторінках українських фахових та інших періодичних видань («Народна творчість та етнографія», «Український історичний журнал», «Вітчизна», «Україна», «Дніпро», «Радянська Буковина», «Молодий буковинець», «Верховина», «Зоря Карпат», «Прапор перемоги»  та ін.), упорядкованих збірників («На оновленій землі», «Світи нам сонце!» (обидва – Станіслав, 1961). Досліджував мистецтвознавчий аспект творчості Т. Шевченка, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської, Ф. Ржегоржа. Запис у заліковій книжці свідчить, що в університеті, на другому році навчання, І. Середюк під науковим керівництвом С. Дігтяра написав курсову роботу на тему: «Шевченко – художник періоду навчання в академії мистецтв», яка згодом переросла в диплому роботу – «Ідейно-тематична єдність поетичної і малярської творчості Т. Шевченка до заслання».

Упродовж 1966 – 1968 рр. І. Середюк викладав філософію у чернівецькій філії Київського торгово-економічного інституту. У цей час І. Середюк працював над кандидатською дисертацією на тему: «Становлення і розвиток естетичної думки на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.», брав участь у наукових конференціях, що проводилися у Львівському університеті, одна з яких була присвячена ювілею І. Франка. Виголошені ним доповіді були надруковані у вигляді тез, а також окремих статей в різних періодичних виданнях («Український історичний журнал», «Життя і слово» (Канада), «Радянська Буковина»), підготував дві наукові статті у журнали «Жовтень», «Дружба народов». До слова, свого часу «Український історичний журнал» вмістив матеріали І. Середюка, приурочені ювілейним датам О. Кобилянської («Громадська діяльність О. Ю. Кобилянської (До 100-річчя з дня народження)» (1964), написана в співавторстві з М. Логвіновим, про С. Воробкевича («Народний співець Буковини (До 130-річчя з дня народження С. І. Воробкевича») (1966)).

У 1969 – 1970 рр. працював викладачем та перебував на посаді старшого лаборанта й завідувача кабінету партійної ідеології в Чернівецькому державному медичному інституті.

Згодом І. Середюк продовжив трудову діяльність у Чернівецькому технічному училищі № 5 (нині – Чернівецьке вище професійне художнє училище №5 м. Чернівці), як мистецтвознавець – на Чернівецькому художньо-виробничому комбінаті, де займався пошуком замовлень для виготовлення художньої продукції, був консультантом обласної організації Товариства охорони пам’ятників історії та культури УРСР.

 Помер І. Середюк 11 травня 1990 р., похований на Центральному цвинтарі Чернівців. Пам’ять про покійного увіковічує на надмогильній плиті викарбувана авторська епітафія: „Я завжди був жертвою власної щиростіˮ».

Ольга Меленчук,
кандидатка філологічних наук