Творча співпраця Валентини Чолкан і Олени Рєпіної розпочалася з перших днів 2024 року, коли один за одним вірші поетеси почали діставати пісенні крила. Нині вже сорок чотири поезії Олени Рєпіної стали піснями, які майстерно виконує Валентина Чолкан під супровід гітари у виконанні чоловіка Всеволода. Під час літературно-мистецької зустрічі прозвучало дев’ять таких композицій на твори поетеси з різних поетичних збірок («Всміхнися, жінко», «Жити далі», «…до ранкової кави») та тих, які були нещодавно написані. Прикладом є вірш «Ми вплітали дощам хризантеми», оприлюднений О. Рєпіною на своїй сторінці у фейсбук в останній день вересня. Так співпало, що він суголосно звучав із дощовою симфонією, яка підсилювала атмосферу заходу, як і поезія «На Панській вулиці також ідуть дощі».

*****

Ми вплітали дощам хризантеми

В посріблені коси,

Танцювала негода натхненно

бруківкою боса,

То Бхарату, то вальс, то у ритмах драйвового твісту -

Нас гойдало це місто,

Ми з дощем обіймали це місто…

І смарагдові клени схиляли свої шевелюри,

і звучали у такт - ненаписані ще партитури -

Міріади краплин, наче клавіші Ференца Ліста -

Нам звучало це місто,

Ми з дощем обіймали це місто…

І на хвилях краси ми пливли по артерії світла,

І душа напувалася щастям, зоріла і квітла,

І хоч день спохмурнів, як ображений граф Монте-Крісто -

Нам раділо це місто,

Ми з дощем обіймали це

місто…

Поезія Олени Рєпіної вражає багатством мовних засобів, яскравою образністю, що спонукає смакувати кожним словом. Вона зворушує і справді є тим «безсмертним доторком до душі», яка асоціюється зі світлом та надією, вірою у переможне майбутнє України. Тема міста, патріотичні мотиви, особисті рефлексії поетеси щодо сенсу життя, оспівування незламності українських міст і сили духу українського воїна стали змістовою основою літературно-мистецького зібрання.      

Привітати мистецьке тріо прийшли друзі та колеги винуватців творчої імпрези. Зокрема професор кафедри української літератури, доктор філологічних наук Володимир Антофійчук зізнався, що, переступаючи поріг книжкової оселі імені Анатолія Добрянського, відчуває особливий сентимент, бо саме це місце полонить неповторною аурою творчості і натхнення. Тому й завітав Володимир Іванович на свято музики й поезії з книжковим презентом, передавши у фонди Муніципальної бібліотеки вже рідкісне на сьогодні видання книги Олександра Добржанського та Володимира Старика «Змагання за українську державність на Буковині (1914 – 1921 рр.)».

У своєму виступі науковець дав фахову оцінку творчості Олени Рєпіної, позаяк є автором передмови до третьої збірки поезій «Жити далі». Як прихильник класичних форм у поезії, де превалює чіткий ритм і ясність думки, Володимир Іванович порівняв творчу майстерність буковинської поетеси із поезією Ліни Костенко, «де все, як у мармурі епохи Відродження, чітко викарбувано та підкреслено». За словами вченого, оцінюючи творчість митця, обов’язково звертає увагу на особисті якості людини, тому найбільше, що йому імпонує у творчій особистості Олени Рєпіної – її доброзичливість, любов до ближнього, що є найвищою християнською чеснотою, а також вишуканість в усьому, до чого б не торкався розум і талант поетеси. «Якщо хочете пізнати поезію пані Олени, то прочитайте вірш про праведного Йова. Вам багато чого відкриється і про талант поетеси, і її людські якості», – підкреслив у розмові Володимир Іванович.  

Розчулена словами свого вчителя, Олена Рєпіна подякувала за кожне сказане слово: «[…] Ви мій наставник, педагог, який нас з Валентиною Андріївною свого часу вів у світ слова, так само, як патрон цього місця Анатолій Миколайович Добрянський, бо мали щастя бути його студентками. Це таке місце сили у позачассі, і лекції ваші, настанови, і те, що ми далі працюємо по житті».

Поділився професор і спогадом про одну пам’ятливу подію, організатором якої він був ще на початку 1990-х років. Як куратор академічної групи, в університетській церкві, яка тоді була культурно-історичним центром, провів зі студентами вечір стрілецьких пісень й вперше відкрив для себе співоче обдарування Валентини Чолкан. І тепер ще більше вражений, наскільки поезія Олени Рєпіної майстерно омузичена Валентиною Андріївною й паном Всеволодом.

На адресу іменинників мистецького дійства було висловлено чимало добрих слів в особі співачки і диригентки, керівниці хору «Чернівці», заслуженої діячки мистецтв України Надії Селезньової, дизайнерки і педагогині Світлани Крачило, історикині Ірини Яворської, філологині Ольги Меленчук, волонтерки, дружини воїна ЗСУ Ірини Дулгер.

Як післясмак незабутнього творчого вечора кожен з відвідувачів на своїй сторінці у фейсбук залишили короткі нотатки вражень про почуте і побачене:

- співачка і диригентка Надія Селезньова: «Знаєте, я йшла сьогодні на цю зустріч з абсолютним переконанням у тому, що це буде, як завжди, на висоті – цікаво, змістовно і інтелектуально. Але я зовсім не очікувала, що це буде НАСТІЛЬКИ талановито, щиро і глибоко, що не лише я одна (останнім часом не надто сентиментальна), але й більшість присутніх будемо разом плакати! Ми відчули отой справжній катарсис – ми плакали від захоплення, болю тонкої проникненості і щему, і від того як переконливо і глибоко, і водночас так просто об'єдналося палке, правдиве і шляхетне слово поетеси зі співом і грою чудового сімейного дуету – подружжя Валентини і Всеволода Чолкан».

- дизайнерка Світлана Крачило: «Спочатку було СЛОВО, слово було таке ясне та світле, що народились пісні.

  В одному з інтерв'ю Олена Рєпіна сказала: «Поезія – це слухати світ довкола себе і в собі – ти стаєш одним великим вухом; це бачити особливе заломлення променів реальності та ірреальності, а почасти бути тим скельцем, через яке вони заломлюються».  Сучасний трагічний день та світло життя в поезії пані Олени так природньо «заломлюються», що не відчути катарсису просто неможливо. Сьогодні цей стан пройшли всі, хто був на співаному вечорі Валентини Чолкан та Олени Рєпіної „На Панській вулиці також ідуть дощіˮ».

-         історикиня Ірина Яворська: «Феномен слова і звуку.

Саме так я по-новому відчула і збагнула глибину співаної поезії Олени Рєпіної у виконанні Валентини Чолкан.

Вірші-молитви,  вірші-набат, вірші-зливи... Війна додала поезії якесь нове звучання, а мелодії перетворили їх на мантру любові, боротьби і перемоги».

Ольга Меленчук,

кандидатка філологічних наук