Вивчати історію, культуру, мову і традиції не лише із навчальних посібників та наукової літератури, а безпосередньо через наочність, така нагода випала для студентів першого і третього курсів філологічного факультету спеціальності «Середня освіта» та «Філологія», котрі разом із викладачками кафедри сучасної української мови і кафедри української літератури Аллою Антофійчук та Ольгою Меленчук 22 жовтня 2024 року відвідали міське комунальне підприємство «Історико-культурний заповідник “Кладовища по вул. Зеленій”», до якого належать два старовинні цвинтарі – єврейський та християнський. Нині – це один із традиційних туристичних маршрутів, де на основі давніх поховань можна пізнати культуру Буковини ХІХ – ХХ ст. Колись це була віддалена від міста територія, лісисто-болотиста місцевість, яку почали освоювати у ХІХ ст. Із розповіді директорки історико-культурного заповідника Анжели Ніколаєвої студенти дізналися про історію створення кладовища, познайомилися із мистецтвом спорудження та художнім оздобленням гробниць, історією капличок на території цвинтаря, побували на місцях поховання видатних постатей науки, освіти, літератури і мистецтва Буковини.

За словами Анжели Ніколаєвої, найдавніше поховання на території Руського кладовища датується 1807 роком, проте офіційно цвинтар було відкрито 1866 року. За проєктом було передбачено побудову не звичайного кладовища, а спеціальної парково-архітектурної зони, де б не тільки здійснювалися захоронення, а й можна було прогулюватися алеями та милуватися архітектурними спорудами. Ідея проєктування православного кладовища полягала в тому, якщо подивитися зверху, з висоти пташиного польоту, то воно розплановане у вигляді хреста, де територія поділена на квартали. Окремо було передбачено дитячі квартали, на сьогодні є таких шість з суто дитячими похованнями. Для кращої орієнтації по периметру кожного кварталу висаджували різні породи дерев та будували родинні гробівці й склепи. Наприклад, найбільший родинний склеп міг вміщувати до 24 поховань. 

Лише відомим та багатим дозволяли будувати більш помпезні надмогильні споруди, натомість на могилах простих містян встановлювали лише дубовий хрест. Те саме стосувалося написів на гробівцях. На підставі підписаного бургомістром Чернівців Антоном Кохановським першого положення про роботу й утримання кладовища, на могилах дозволялося писати прізвище, ім’я та по батькові померлого, роки народження і смерті. Уся інша інформація, яку б хотіли вмістити про покійного, прискіпливо розглядалася спеціально створеною комісією. Цим самим директорка звернула увагу на особливості побудови могильних споруд в австрійському, румунському та польському варіантах.