Минає рік, як відійшла на інший берег Вічної ріки Ярослава Мельничук – літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Відійшла назавше 47-літньою, залишивши в глибокій нерозрадженій тузі батька – відомого вченого й педагога, громадсько-культурного діяча Богдана Мельничука, розкидану по тих і сих світах родину, своїх колег по роботі й численних друзів.

Усім нам бракує Ярославиної присутності, водночас добре розуміємо, що в умовах невідворотності того, що сталося, нам мусять заступати втрату і спогади про цю талановиту й непересічну особистість, і її добротні праці, яким, віриться, судилось тривале та щасливе життя. Усі вони про творчість, про письменників, тобто про сферу, в якій сама авторка оберталася з дитинства і яку дуже любила, про яку піклувалась, наскільки могла. Тож залишились роботи, турботливо споряджені Я. Мельничук на рівні не лише змісту, але й естетики: навчальний посібник «Література народів України» (у співавторстві, 2003), монографія «На вечірньому прузі. Ольга Кобилянська в останній період творчості» (2006), видання збірки невідомої раніше малої прози О. Кобилянської «Огрівай, сонце…» (2011), перевидання роману цієї письменниці «Апостол черні» (2012), «20 есеїв про Ольгу Кобилянську та її поціновувачів» (2014), біобібліографічний покажчик «Богдан Мельничук» (у співавторстві, 2020). А були ж іще численні статті, зокрема й рецензії в українських та закордонних часописах і збірниках цієї членкині письменницької Спілки та й Спілки журналістів, були виступи на конференціях, живі контакти, які ще й досі відлунюють у пам’яті тепер уже своїм щемким болісним голосом.

У науковій творчості Ярослава Богданівна мала свій оригінальний скрупульозний почерк – «виважений науковий стиль», як підкреслив Іван Денисюк у передмові до згаданої монографії, почерк, який засновувався на оригінальному мисленні й не на складних чужоземних поняттях, а на нашій питомій лексиці, якою оперувалося жваво, з використанням багатого й переконливого фактажу. Чи не тому читати написане дослідницею було завше цікаво, як цікаво було слухати її думки про літературу і про інше, суто житейське, що хвилювало цю велику «м’ятежну» душу.

Книга земного буття Ярослави Мельничук має чимало сторінок, позначених і тяжкими випробуваннями, іноді навіть збоку вони виглядали непомірними для людини як матерії дуже тонкої та крихкої. Вочевидь то справді, вручаючи нам легший чи тяжчий хрест, підсоблюючи там, де треба, Всевишній розуміє нашу спроможність. Тож нехай хоч на іншому березі Вічної ріки у благословенних Божих пенатах душа нашої дорогої Ярослави спочиває тихо й легко. Нехай тривалою та світлою буде пам’ять про неї на цьому березі.

Доктор філологічних наук, професор Лідія КОВАЛЕЦЬ