29 квітня 2026 року відбулося чергове засідання літстудії імені Степана Будного, у межах якого обговорено збірку різножанрових творів «З південного саду» наймолодшої учасниці студії, студентки першого курсу спеціальності «Філологія» Дарини Ганусяк. Хоч добірка художніх творів має самвидавний формат, проте це вже перший сміливий крок авторки до утвердження в літературному просторі й можливість поділитися назагал власними творчими напрацюваннями, про що свідчить і присвята: «П’ятнадцятирічній собі. Тій дівчинці, яка боялася бути поміченою».

Символічна назва збірки «З південного саду» підкреслює регіональну ідентичність авторки та образний простір її творчості. Дівчина родом із Миколаївщини, з міста Південноукраїнськ, однак, як розповіла Дарина, її родинне дерево переплелося з різними регіонами України: «По татовій лінії бабуся з Сумщини, а дідусь – із Первомайська. По маминій – прадідусь був кримським татарином, який разом із сестрою тікав до України, де й зустрів мою прабабусю – козачку, яку разом із сім'єю «переселили» після ліквідації Запорозької Січі до селища Катеринівка на Миколаївщині». По-філософськи звучать авторські рядки, в яких підкреслюється неповторний всесвіт рідного краю. Вони вміщені у конверті, що додається до книги: «За життя людина може скласти присягу лише тричі. Вперше – коли народжується й заприсягається жити. Вдруге – уже у свідомому віці – коханій людині. А от що робити з третьою присягою, кожен обирає сам. Одну зі своїх я віддала Півдневі: його блакитно-сизим очам, полям, що пахнуть морем, безкраїм скелям, які тримають Буг у своїх сталевих обіймах, лиманам та перлистим волошкам, що так важко дихають на березі Інгулу…». 

Ця інтонація любові й глибокої прив’язаності до рідного краю продовжується в поетичних творах авторки. Зокрема, почуття любові й вдячності відлунює у поезії «Мій берег», присвяченій матері:

Ти виліплена з любові:
до себе, до інших…
…ДО МЕНЕ…
Не питаєш ніколи:
За що? Чому я? І для кого?

Ти хворієш життям
і навіть не чуєш власної кволості,
Твоє серце резонує по колу,
А венами рухає сталь.

Ти чітко знаєш, що таке ВОЛЯ,
вгризалась в неї не раз.
Життя обрала без фаталізму:
Доля – для слабких,
диктуй власний наказ.

Коли промовляєш слово «ЛЮБОВ»,
з твоїх уст крешуться зорі,
Вони обпікають мені чоло,
гасять жалі і печалі, набуту втому.

І з-поміж усіх Любовей – твоя найміцніша,
Здатна вбити Смерть і скорити час…

…Чуєш? Це звук мого серцебиття,
Світ замовк. Ти і є останнє слово.  

Минулого року Дарина Ганусяк, вступивши до Чернівецького університету, переїхала на Буковину, і цей життєвий етап відчутно позначився на її творчості, адже топос Чернівців також простежується в її творах, зокрема у байці «Зебра і Лисиця» та драматичній комедії «Розумний дурень».