- пʼятниця, 28 лютого 2025 р.
- Літстудія ім. С. Будного
26 лютого 2025 року відбулося чергове засідання літературної студії імені Степана Будного, у якому взяли участь викладачі кафедри української літератури, зосібна кандидатка філологічних наук, членкиня Національної спілки письменників України Ольга Василівна Меленчук (заступник голови), завідувач кафедри української літератури, кандидат філологічних наук, доцент Валентин Сергійович Мальцев, професор, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України Борис Іванович Бунчук та студенти філологічного факультету.
Окремі штрихи роботи літстудії окреслив завідувач кафедри української літератури, доц. Валентин Сергійович Мальцев, котрий наголосив на двох основних напрямках розвитку факультету – навчально-науковому та творчому, що виражаються через різні форми діяльності, в тому числі, таких творчих осередків, як літературна студія імені Степана Будного, що охоплює понад сімдесятирічний період свого існування. Валентин Сергійович назвав імена відомих літстудійців та наголосив, що за увесь час роботи її вихованцями стали більше сімдесяти письменників України, що увійшли до складу НСПУ та стали лауреатами найвищої в Україні Шевченківської премії (Роман Андріяшик, Антон Комарницький та Марія Матіос). Теперішнім вихованцям-початківцям, що виявили бажання писати, Валентин Сергійович побажав успіху та у майбутньому поповнити лави українського письменства.
Перше у поточному році засідання студентського літоб’єднання відкрив своїми розповідями про колишню участь у літстудії та особливості письменницької творчості Борис Іванович Бунчук – поет і літературознавець, відомий в Україні автор не лише ґрунтовних наукових праць з українського віршування, а й знаний своїми поетичними збірками «Вхідчини» (1984), «Міра істинного» (1988), «Замість центурій» (1997), «Чернівецькі елегії» (2019), «Відпустка восени» (2023).
Про свої зацікавлення літературою та перші проби пера Б. Бунчук поділився спогадами із юних літ: «Як зараз бачу себе у вересні 1972 року, коли переступив поріг філологічного факультету. Вчорашній школяр, у душі повно різних надій, планів і так далі, – майбутній філолог. Мені довелося цього року двічі виступати прилюдно: у книгарні «Є», на вулиці Університетській, та в музеї Ольги Кобилянської, куди запросив мій товариш, якому я не міг відмовити. В останні роки я виступаю дуже мало, вважаю, що йде війна і всі зусилля треба спрямувати туди, саме туди. Я вступав на філологічний факультет, бо хотів ще у шкільні роки бути письменником, така дивна мрія. Сам я з села Нові Бросківці Сторожинецького району Чернівецької області. Я пас корову, в нас була добра бібліотека вдома і я брав ті книжки, які були в бібліотеці, і читав. На мене тоді найбільший влив справив американський письменник Джек Лондон своїми оповіданнями про мандри і він пробудив в моїй душі своєю творчістю бажання мандрувати, бути героєм, бачити щось і описувати те все. От таким я думав бути письменником. З іншого боку, моя мати була вчителем історії і географії, вдома було багато карт географічних, великих, два на два. Я розстеляв ту карту на підлозі, лягав на неї і починав мандрувати з одного континенту на інший, з однієї держави – в іншу, мріяв, як буду там і там. Це дитячі мрії. Але я абсолютно певний, те, що закладається в дитинстві, воно потім залишається з людиною на все життя. Воно тривожить її, воно їй нагадує про це. Як закладається наш характер, так і закладається майбутнє. Писав я в основному таке: твори, за які хвалили вчителі. Згодом почав писати прозу, Джек Лондон – прозаїк, тож і я повинен бути прозаїком. Колись прочитав його роман «Мартін Іден», який читав ще зовсім малим, неможливо було ще «вкусити» то, воно було «затверде» для мене, але я його прочитав і так мені сподобалось про долю письменника, як він повинен страждати, переборювати різні труднощі, ідучи до мети. Пам’ятаю, оповідання Джека Лондона, які справили на мене найбільше враження, – це «Любов до життя», «Мексиканець» […]. Особливо приваблювали оповідання про невідомі острови, країни, про мандри, все це будило солодку мрію, що я виросту і буду таким, як Джек Лондон, буду подорожувати по світу, описувати все те. Звичайно, життя вносить свої корективи і в той час в Україні на письменника ніхто не вчив. Був Інститут літератури у Москві, куди брали із стажем і рекомендацією письменницьких організацій. В мене стажу не було, ніхто мене не знав і не міг мені дати рекомендацію.
У дев’ятому класі я написав два плаксиві вірші, ідучи додому із Сторожинця у село, бо ходив 9-10 клас у міську школу, і ті вірші мені сподобались. У мене закралась крамольна думка, що ось я вже й письменник. Як зараз пам’ятаю один із них починається так: «Осінь, дощ / У вікно мокра гілочка б’є», – це було описання нашої хати, а біля хати росла яблуня і коли був сильний вітер, вона гілкою своєю шкрябала у вікно, я чув цей звук і мені здавалося у вірші розвинуто, що то моя душа прагне тепла, хатнього спокою. Я написав ті два вірші і подумав, що я вже письменник».
Навчання на філологічному факультеті, де атмосфера була наскрізь творча, розширило обрії поетичного таланту Б. Бунчука. Бо більшість студентів, хто тут навчався, писали вірші, прозу та навіть п’єси (Галина Тарасюк, Микола Бучко, Володимир Вознюк, Богдан Дичук, Володимир Черняк, Семен Цидельковський, Марія Матіос, Віра Китайгородська та ін.), твори котрих друкували у стінгазеті «Сонячні кларнети».
Професор пригадав своїх перших вчителів у літературі – а це перша позитивна оцінка віршових спроб й заохочення до подальшої творчості з боку тодішнього керівника літстудії, відомого письменника Михайла Григоровича Івасюка, що утвердило віру у власні сили, додало снаги, в результаті за вечір міг написати до десяти віршів. «Але я був тоді ще далекий від того, що є справжня поезія, – стверджує Б. Бунчук. – Що це таке? Навіщо пишеться ця поезія? Кому вона потрібна? […] Коли людина відчуває бажання творити щось, коли вона хоче щось писати – це є першою основою для того, щоб вона стала письменником. Отже, перше – бажання, але для того, щоб стати письменником, окрім бажання, що називається творчою «сверблячкою», повинні бути ще дві речі: нутро – основа і друге – майстерність – це дві складові, що дають можливість людині стати письменником. Що означає нутро? Нутро – це те, що у вас всередині, це наші почуття. Що є поезія як така? Ми говоримо не про літературу, звужуючи до поезії, у ширшому розумінні, поезія – це є відображення прагнень, переживань, сумнівів, все, що є в нас у душі і чим точніше це передано за допомогою слова, тим більшою є майстерність письменника. Причому, це треба зробити не просто так, а постаратися заінтригувати читача, щоб йому було цікаво. Не може бути читач сильніший від автора, якщо читач сильніший від автора – все, нічого не відбулося, він його відкине від себе».
Міркуючи над секретами письменницької творчості, на думку Б. Бунчука, для того, щоб автор міг зацікавити читача, в основі твору мають бути почуття, які впливають на читача й викликають подібне, по-іншому, почуття здобуваються зображенням якоїсь драматичної ситуації й майстерністю її відтворення. Звукопис, поетичний синтаксис, образність, метафоричність, віршовий ритм – все це, на думку вченого, закладає ґрунт для творення справжньої поезії.
Щоб виробити власний стиль, засвоїти основи поетичної майстерності, Б. Бунчук орієнтував літстудійців на прочитання кращих зразків світової поезії, наводячи яскраві приклади з поетичних рядків Федеріка Гарсіа Лорки, Пабла Неруди, Габрієли Містраль, а також на твори українських письменників – поезію Василя Пачовського, раннього Павла Тичини, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Герасим’юка, Ігоря Римарука, Івана Малковича, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Мар’яни Савки, Любові Якимчук та ін.
Як заохочення до знайомства з власною творчістю, Б. Бунчук презентував усім присутнім літстудійцям свої дві останні збірки поезій «Чернівецькі елегії» та «Відпустка восени».
Своїми першими літературними спробами поділилися і літстудійці, студенти філологічного факультету – Наталія Захарюк, Олександра Кальченко, Ангеліна Демчук, котрі прочитали назагал по декілька вірші із власного доробку, обговорення яких вже відбудеться наступної зустрічі.
Ольга Меленчук,
кандидат філологічних наук