- понеділок, 3 листопада 2025 р.
- Літстудія ім. С. Будного
Розкуйовджена вітрами, поцілована дощами, оповита ранковими туманами, припорошена різнобарвним листям, вона повноправно господарює і зачаровує своєю навколишньою красою – примхлива і загадкова чаклунка-осінь. Вдивляючись в осіннє небо, яке спалахує то ніжно-блакитними, то мідно-червоними, то фіолетовими і навіть темно-синіми переливами кольорів, розумієш, що кожна пора по-своєму мальовнича, а осінь – це час спокою, натхнення і щирої вдячності за благословенні дарунки життя. Із закамарків пам’яті одразу зринають рядки з поезії Ліни Костенко:
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.
У пору, коли душу переповнюють особливі відчуття, бо ж хочеться якнайдовше неспішними кроками насолоджуватися шурхотом і запахом опалого листя, ніжитися у променях по-осінньому лагідного сонця, і до безкінечності мандрувати думками лабіринтами власного єства.
Тому особливий настрій осені спонукав учасників жовтневого засідання літературної студії імені Степана Будного поділитися своїми творчими фантазіями, поетичними, прозовими та навіть у жанрі драми рефлексіями на осінню тематику.
У викладі кандидатки філологічних наук, викладачки кафедри української літератури Ольги Меленчук про духовний всесвіт поетичного мислення жовтневого іменинника Богдана-Ігоря Антонича (народився 5 жовтня 1909 року) та красу індивідуального стилю українського письменника Івана Чендея, розкриту на прикладі роману «Птахи полишають гнізда…», постала неповторна атмосфера занурення в духовно-естетичний простір літератури, єднання емоційності й високості художнього слова.
Аналізуючи поезію Б.-І. Антонича та прозу І. Чендея, учасники літоб’єднання простежували, як митці через багатство художніх засобів мовлення, образи відтворюють картини природи, побуту, осмислюють глибинний сенс людського життя тощо.
Разом з тим присутній на засіданні Літстудії віршознавець, завідувач кафедри української літератури, доцент Валентин Мальцев звертав увагу на структурні та формотворчі особливості художніх творів. Це викликало жваве обговорення серед учасників зібрання, бо кожен ділився власним розумінням і сприйняттям аналізованих творів, що продовжилося вже на прикладі власної творчості. А ще звучали поетичні, прозові і драматичні творіння юних авторів-початківців, котрі обмінювалися враженнями від почутого, виокремлювали переваги й недоліки, давали доброзичливі поради один одному для подальшого творчого зростання.
Відрадно те, що Літстудія поповнюється новими творчими силами. Цього разу, крім попередніх учасників: Наталії Захарюк (староста Літстудії) Данила Пухкого, Дар’ї Ганусяк, Марини Гоппе, до літературного гуртка доєдналися студенти не лише з філологічного факультету – Анна Шапоренко, Ілона Шпинтюк (спеціальність «Філологія»), Вероніка Сухарева та Наталія Боклач (спеціальність «Журналістика»), а й з інших структурних підрозділів нашого університету, як наприклад, четвертокурсник Олександр Адамович з навчально-наукового інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук (спеціальність «Видавництво та поліграфія»), котрий пише прозою та працює тепер над дебютним романом «Сповідь хазяїна болота».
-
Осінь лилася золотом. У розкішних присмерках, що обіймали лани, млини, озера й ріки; у затишних комірчинах, у бенкетних залах із шовковими стінами – в усіх цих принадних куточках графства Баровія. Та кожен тобі скаже, любий читачу, що сяйво це походить не стільки від сонця й самої осені, скільки від його ясновельможності Рав’єра д’Обіньї. Бо за Хазяїном болота ступала осінь. Дерева спалахували скаженим полум’ям помаранчевого, червоного й жовтого, і багато хто з них не витримував – листя зривалось у тихий дощ, кружляло, шурхотіло під чоботом. Ранкова роса біліла інеєм; усе довкола шепотіло, що зима вже недалеко. Та мокрий сніг іще не наважувався заявити про себе – брав розгін, але не падав. Так і тяглися дні: під рукою його ясновельможності, в барві вогню, серед кущів, що палали листям, немов смолоскипи на стежці, якою йшов він сам і за ним – ціла Баровія.Олександр Адамович, студент 4 курсу навчально-наукового інституту фізико-технічних та комп’ютерних наукУривок з роману «Сповідь хазяїна болота».
|
Анна Шапоренко, студентка 3 курсу філологічного факультету |
*** Ich widme dir mein Deutsch *** Сонях оплакує сонце вночі |
|
*** Щось утворює в серці ярево
А, може, залишуся морем |
*** Сандаловий гранат ріхтить, набувається маслом
Не гине айстра |
-
Осінь приходить якось стримано, задмухавши останню кульбабку і поспішивши одягнути дощовика (бо це практичніше за парасольку). Вона не вривається, а підкрадається: мокрими жовтими чоботами з листям на миску (передня частина чобота), ранковим туманом, що звисає над парком Шевченка, запахом диму від струшеної цигарки, змішаного з щойно завареною кавою. Тут легко загубитися у дрібницях. У тріщинках тротуарної плитки, в лініях фасадів та нескінченної плутанини (паутини) дротів, у мовчазних силуетах на зупинках. Місто ніби затамовує подих і робить повільний видих – ніби нашіптує щось, але не голосом, а присутністю.Наталія Захарюк,студентка 4 курсу філологічного факультету
Сказати, що було цікаво, – не те слово. Чергова зустріч вийшла за межі академічної години: тригодинне спілкування промайнуло непомітно, залишивши приємний післясмак літературної дегустації.
Ольга Меленчук,
кандидатка філологічних наук