Кілька місяців тому, готуючи статтю про довгожительку з Лучичів Ганну Томашук, випадково почула від її родичів, що у їхній родині був визначний український науковець і літературознавець Никифор Олександрович Томашук, про якого сьогодні на Ратнівщині практично ніхто нічого не знає.

Цей факт викликав неабияку цікавість, адже за припущеннями він міг бути одним із перших кандидатів наук у районі. Пошук інформації зайняв багато часу, адже Никифор Томашук помер у 1975 році – у період, коли інтернету ще не було, а відповідно й доступу до інформації. Втім, його відносно недовга професійна діяльність залишилися значний слід по собі у вигляді сили-силенної наукових праць у галузі українського літературознавства. Тож ми вирішили систематизувати усі зібрані дані про науковця, який заслуговує, щоб про нього знали і пам’ятали земляки.

Відтворити життєвий і професійний шлях науковця-викладача нам вдалося завдяки його доньці Ларисі Томашук, яка проживає у Дніпрі, племінницям Надії Томашук із Лучичів та Марії Шульгіній із Дніпра, його колишньому студентові, а потім колезі – професору Чернівецького національного університету Богдану Мельничуку, кафедрі української літератури ЧНУ та завідуючому Валентину Мальцеву, журналістці Людмилі Пінчук. Ще частину матеріалів про нього отримали з мережі інтернет. 

Никифор Олександрович народився 26 лютого 1926 року (за даними метричної книги церкви с. Нове Ратне – 22.02.1926 р.) на хуторі Нивища, що належав до Видраниці, у простій селянській родині Олександра та Уляни Томашуків. Окрім Никифора, у сім’ї було ще троє дітей – Пилип, Меланія та Мотруна. Хлопчик з маленького проявляв інтерес до книжок. Племінники Никифора Олександровича розповідають, що баба Уляна завжди пригадувала, як відправляла сина випасати отару овець, а він як засяде за якоюсь книжкою, то про все на світі забуде. 

Батьки Никифора Олександр та Уляна були неграмотними. Але батько орієнтувався у тогочасних подіях, хоч був із дуже бідної сім’ї. Родина матері була трохи багатшою, але Уляна освіти не мала. Тому як тільки син досягнув шкільного віку, його відправили у Видраницьку п’ятирічку, тобто він закінчив п’ять класів польської школи. У шостий і сьомий клас ходив у Ратнівську школу, яку закінчив у 1941 році. У період війни освітній процес був призупинений і розпочався лише у вересні 1945 року. Ймовірно, саме у 1945 році з організацією роботи Камінь-Каширського педучилища Никифор Томашук і став студентом цього навчального закладу. Попри складні часи і заборону всього українського, студенти училища були національно свідомими. 

Зі статті журналістки Людмили Пінчук стало відомо, що 1 листопада 1946 року на приміщенні Камінь-Каширського педучилища студенти вивісили прапор ОУН, що на той час було не лише неабияким зухвальством, але й кримінальним злочином. Виявилося, що троє причетних до цієї акції хлопців були одногрупниками Никифора Томашука. У 1947 році розпочалося слідство, яке звинувачувало ініціаторів в антирадянських поглядах, піднятті прапора над приміщенням Камінь-Каширського педучилища та створенні підпільної антирадянської ОУНівської організації «Чорна рада», до участі в якій вони нібито заохочували студентів. Після тривалого і прискіпливого вивчення органами цієї справи студентів таки виправдали, в тому числі не без участі одногрупників. Серед свідків, які проходили по цій справі, був і Никифор Томашук. Він вперто заперечував приналежність одногрупників до будь-яких націоналістичних угруповань. Судячи з протоколу допиту, поводився спокійно і впевнено. Органам так і не вдалося довести винуватість активістів. А Никифор Олександрович своїми впевненими свідченнями допоміг їм не «загриміти» за грати.

Навчання у педучилищі тривало три роки. Тож, швидше за все, у вересні 1947 року (чи найпізніше 1948-го) Никифор Томашук став студентом Львівського університету імені Івана Франка. Закоханий з дитинства в українську мову, він вступив на філологічний факультет. Вирізнявся обов’язковістю і відповідальністю, був серед кращих студентів і зрештою закінчив університет з «червоним» дипломом. 

Сьогодні усім жителям Ратнівщини добре відоме ім’я доктора філологічних наук, автора книги «Ратнівська земля» Івана Денисюка із Заліс. Виявилося, що він так само вступив у Львівський університет у 1947 році. Тож дуже ймовірно, що Никифор Олександрович та Іван Овксентійович були однокурсниками, а можливо, й одногрупниками, адже обоє навчалися на українській філології. Проте в подальшому їхні шляхи розійшлися. Іван Денисюк залишився у Львівському університеті, захистив у 1956 році там кандидатську дисертацію і вся його трудова діяльність була пов’язана саме з цим університетом.

Никифор Томашук після закінчення університету у 1952 році разом з дружиною Катериною (дівчина неймовірної вроди, яка родом була із с. Волошки Ковельського району і навчалася на географічному факультеті) переїхали у Рівненську область. За розподіленням його направили вчителювати у Городоцьку школу. Та невдовзі сім’я Томашуків переїхала у Чернівці. Тоді молодого перспективного науковця запросив на навчання в аспірантуру його викладач і в майбутньому науковий керівник доцент Василь Максимович Лесин. Його викладацький шлях почався у Львівському університеті. З переходом у Чернівецький державний університет у 1952 році він почав збирати навколо себе перспективну молодь, аби з часом кафедра української літератури була забезпечена відмінними кадрами. 

У Чернівецькому університеті Никифор Томашук пропрацював до 1965 року. На цей період припадає пік його викладацької і наукової діяльності. Нам вдалося поспілкуватися з колишнім студентом ЧНУ, професором, вченим-філологом, поетом, журналістом, перекладачем, заслуженим працівником освіти України Богданом Мельничуком.

- Я навчався на філологічному факультеті з 1954 до 1959 року. Спочатку у нашій групі «Б» не було наставника. Так зараз називають кураторів. А згодом ним став Ничипір Олександрович. Він був у партбюро факультету. Ми його поважали. Я був старостою групи. Не раз ми з ним їздили по письменницьких місцях. Він був дуже розумний, начитаний, знаючий. Цитував Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, сучасників. Умів дати відповіді на всі запитання. За своєю суттю він був щирим українцем з яскраво вираженими патріотичними поглядами. Часто проявляв категоричність, свій крутий норов. Йому важко було вживатися з людьми. Разом з тим належав до когорти радянських науковців-інтелігентів. Варто зауважити, що у ті часи, на початку 1950-х років, студентів засуджували за проукраїнські погляди. А в другій половині 50-х років виключали з університетів. Тоді був такий час, коли висловлювати свою позицію було небезпечно. Це стосувалося і студентів, і викладачів. Але Никифор Олександрович якось умів поєднувати одне і друге. Він брав участь у тодішній політиці, але доля України була йому дуже небайдужою. 

З самого початку своєї наукової діяльності Никифор Томашук займався дослідженням творчості Ольги Кобилянської. Немає чітких даних, коли саме він захистив кандидатську дисертацію, але за хронологією його життєвого шляху це, найімовірніше, був 1956 рік. 

Хоча інформації про його наукову діяльність є дуже мало, та нам вдалося знайти дані про його участь у заходах з нагоди 100-річчя від дня народження Івана Франка та 40-річчя з дня його смерті. 

«Напередодні сторіччя від дня народження І. Франка заклад, в якому він колись навчався (Чернівецький університет, - авт.), виступив ініціатором відзначення ювілею у світовому масштабі, звернувшись із відповідною пропозицією на адресу Радянського Комітету Захисту Миру. У відповідь було отримано листа, в якому зазначалося: “Ми […] раді повідомити вам, що Всесвітня Рада Миру задовольнила наше прохання, і 100-річчя з дня народження великого українського поета Івана Франка буде відзначатися національними комітетами в усіх країнах світу”.

Цього листа було оголошено на відкритті урочистого засідання Вченої ради університету 4 травня 1956 року, з якого розпочала свою роботу кількаденна наукова сесія. На ньому було оприлюднено також телеграму сина І. Франка Тараса Франка та внучки письменника Зіновії Франко такого змісту: “Сердечно вітаємо сесію Вченої ради університету, присвячену сторіччю з дня народження Івана Франка. Висловлюємо своє задоволення різноманітністю і добором тематики та бажаємо сесії успіхів. Франки”. 

На засіданнях сесії в університеті та в селі Ленківці під Чернівцями (нині в межах міста) виступили з доповідями професори Роман Волков і Микола Фатов, доценти Василь Лесин, Олександр Пулинець, Ангеліна Коржупова, Леонід Чернець, Костянтин Ципко, аспіранти Никифор Томашук, Федір Погребенник та інші науковці. Наприкінці травня, 28 і 29 числа, в університеті відбулася студентська наукова конференція, приурочена до 100-річчя з дня народження і 40-річчя з дня смерті І. Франка. Серед її доповідачів були молоді люди, що згодом стали активними творцями літературно-мистецького процесу, – Степан Будний, Наталя Кащук, Анатолій Добрянський, Ростислав Пилипчук, Віктор Косяченко, Анатолій Литвинчук, Володимир Галюк.»

Окрім викладацького складу університету, Никифор Томашук активно спілкувався зі студентами, чимало з них писали свої наукові роботи під його керівництвом. Згаданий вище Ростислав Пилипчук (театрознавець, літературознавець, історик культури, педагог, протягом 20 років – ректор Київського національного університету імені І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України) постійно цікавився життям і творчістю Никифора Олександровича. А дочка Лариса розповідає, що навіть після смерті батька він приїжджав до них, збирав усю можливу інформацію про нього, щоб помістити в літературний словник. 

Несподівано нам вдалося відшукати перелік праць Никифора Томашука, які стосуються життя і творчості Ольги Кобилянської. Більшість із них припадає на другу половину 1950-х – першу половину 1960-х років. Справа в тому, що до 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської (1863-1942) управління культури Чернівецької ОДА, Чернівецька обласна наукова бібліотека імені М. Івасюка та Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської у 2013 році уклали біобібліографічний покажчик. У списку серед 3030 наукових праць про Ольгу Кобилянську прізвище Никифора Томашука фігурує 92 рази. Це свідчить про його захоплення творчістю письменниці та наполегливість і відповідальність у науковій роботі. Окрім викладацької діяльності, він перебував у редакційній колегії університету, був рецензентом праць багатьох здобувачів освіти. 

У 1957 році побачили світ дві наукові статті: «До питання про світобачення О. Кобилянської» та «Рання творчість О. Кобилянської». У 1958 році вийшло друком сім його статей: «Літературно-естетичні погляди О. Кобилянської раннього періоду», «Рання творчість О. Кобилянської», «Повість О. Кобилянської «Людина», «Літературно-естетичні погляди О. Ю. Кобилянської раннього періоду», «Образ головної героїні в повісті О. Кобилянської «Царівна», «Ольга Кобилянська і чехи», «Ольга Кобилянська і чеська література». У 1959 році побачили світ праці «Проза Юрія Федьковича», «Рання творчість Ольги Кобилянської», «Деякі спостереження над засобами створення образів у повісті О. Кобилянської «Царівна». У 1960 році опубліковані статті: «Ставлення О. Ю. Кобилянської до релігії і церкви», «Оповідання О. Кобилянської про життя селян-гуцулів», «Франко та О. Кобилянська». Протягом 1961 року вийшла друком лише одна праця: «Життя і творчість О. Кобилянської в радянський час». Зате 1963 роком датується аж п’ять наукових статей: «Про один епізод літературної боротьби за О. Кобилянську», «Стан вивчення творчості О. Кобилянської і завдання дослідників», «Ольга Кобилянська в критиці та спогадах», «Народнопоетичні джерела повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала…», «Повість О. Кобилянської «Ніоба». У квітні 1964 року опублікована стаття «Новели О. Кобилянської початку ХХ ст.». 

З 1965 року Никифор Томашук починає прискіпливо вивчати німецькомовні твори письменниці та її міжнародну діяльність: «Ольга Кобилянська і німецька література: [зв’язки, друкування й оцінка творів О. Кобилянської в Австрії та Німеччині]», «До питання про зв’язки О. Кобилянської із словенцями», «Тема возз’єднання в творах письменників Буковини». 

Окрім творчості Ольги Кобилянської, у сфері зацікавлень Никифора Томашука була творчість Дмитра Загула (28 серпня 1890, с. Мілеєве Чернівецької області – літо 1944, Колима) – український поет- літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч доби розстріляного відродження, - авт.). Професор Богдан Мельничук розповідає, що саме від Никифора Олександровича вперше почув про цього репресованого діяча, якого відправили в заслання у 1933 році під час першої «косовиці». Його творчість стала предметом дослідження Никифора Томашука та професора Леоніда Чернеця, який, дуже ймовірно, знав Задуга особисто. У 1961 році вийшла друком їхня книга «Вибране», де була опублікована значна частина спадщини письменника. Хоча результатом спільної праці стала повернута творчість письменника, втім за життєвими переконаннями автори книги були різними. Неодноразово мали суперечки на політичному грунті. Власне через це, зазначає Богдан Іванович, подальші наукові шляхи Никифора Олександровича і Леоніда Чернеця розійшлися. Втім, обидва вони зробили величезний внесок у розвиток української літератури. 

У 1965 році Никифор Томашук звільнився з Чернівецького університету і у 1966 році почав працювати у Дніпропетровському державному університеті, куди пройшов за конкурсом. Через два роки з Чернівців забрав у місто на Дніпрі і дружину, доньку та сина. Своєї наукової діяльності не припиняв. У 1966 році побачили світ дві наукові статті: «Животворні зв’язки…: [О. Кобилянської з нім. соціал.-демократ. діячами]», «До питання про вплив марксизму на світогляд О. Кобилянської». 

1969 рік був знаковим для Никифора Томашука. Окрім статті «Листи Л. Якобовського до О. Кобилянської: [нім. літератор]», цього ж року Никифор Олександрович видає монографію «Ольга Кобилянська. Життя і творчість» на 237 сторінках (у Київському видавництві «Дніпро»). Вона була представлена у національній бібліотеці імені Вернадського на книжковій виставці «До 160-річчя від дня народження Ольги Кобилянської».

В анотації до неї вказано: «Книга Н. О. Томашука докладно розповідає про життєвий і творчий шлях видатної української письменниці Ольги Кобилянської. Автор аналізує її твори «Людина», «Царівна», «Земля», «У неділю рано зілля копала», новели, публіцистичні статті. 

Широко розглядаються у книзі художні засоби творів письменниці, зв’язок її творчості з українським фольклором. Книга розрахована на студентів літературних факультетів, викладачів, масового читача». 

Монографія відіграла важливу роль у дослідженні творчості письменниці. Вона є у переліку праць про творчість Ольги Кобилянської у розділі про неї в Українській літературній енциклопедії. 

У 1992 році Лариса Гоцур, претендентка на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, у своєму авторефераті вказала: «Деякі аспекти українсько-німецьких літературних взаємин у творчій спадщині О. Кобилянської осмислювали в останні роки українські вчені. Вперше познайомив читачів з ненадрукованими німецькомовними творами письменниці Никифор Томашук…» Йшлося про його наукову діяльність другої половини 1960-х років. 

У тому ж 1969 році була опублікована стаття Н. Томашука: «Роман О. Кобилянської «Апостол черні». У той час вона набула неабиякої популярності і залишається актуальною дотепер. В одній із бакалаврських робіт студентів літературних спеціальностей ми знайшли такий аналіз: «Чи не єдиний серед літературознавців доби радянського тоталітаризму здобувся на загалом виважений, об’єктивний аналіз проскрибованого твору Ничипір Томашук у двох працях, датованих 1969 роком, – монографії ,,Ольга Кобилянська’’, а надто у статті ,,Роман О. Кобилянської ,,Апостол черні’’, поява якої за тодішніх умов сприймається як факт дивовижний. Змушений робити деякі реверанси в бік панівної тоді ідеології, Н. Томашук залишився вірним істині в головному – у відстоюванні ідейно-художньої вартості написаного О. Кобилянською: ,,…навіть невдача в змалюванні головного героя Юліана Цезаревича не робить в цілому твір безнадійно слабким. Роман ,,Апостол черні’’ – це серйозний художній твір, познайомившись з яким, читач знайде для себе багато корисного і в розумінні шляхів творчості письменниці, і в розумінні шляхів української інтелігенції в минулому’’. Ще один епізод зі статті: «Єва проймається прошляхетським духом, остаточно втрачає патріотичні почуття”, – дає оцінку героїні Н. Томашук». 

Пригадуючи колегу-вченого, Богдан Мельничук каже, що він не приховував яскраво-виражені патріотичні, подекуди навіть націоналістичні погляди.

У 2018 році Дніпропетровському університету виповнилося 100 років з часу заснування. З нагоди ювілейної дати випустили «Усну історію Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (1918-2018)», яка складається зі спогадів студентів різних років. От саме серед цих спогадів є абзац, присвячений Никифору Томашуку. Його надав Микола Савелійович Ковальчук, який у 1969 році вступив до університету на історико-філологічний факультет:

«…Доцент кафедри української літератури Ничипір Олександрович Томашук. Закінчив Чернівецький університет, міг говорити трохи крамольні на той час речі. Його боялися студенти. Не знаю чому. Це був енциклопедист, як і Фелікс Мар’янович Білецький, Віра Олександрівна Шадура, Дмитро Харитонович Баранник».

Життєвий шлях Никифора Томашука раптово обірвався у 1975 році. Він помер від інфаркту міокарда у віці 49 років. Його життєвий шлях не був легким. Проте, як зазначають люди, які його знали, Никифор Олександрович був людиною, яка працювала над собою, розвивалася, винаходила нове з юного віку і до самої смерті. Він не встиг здобути високих нагород на державному рівні, однак залишив велику наукову спадщину, яка відкрила нові грані у творчості Ольги Кобилянської, Дмитра Загула. 

Никифор Томашук був неординарною особистістю зі своїм характером, власною думкою, унікальними поглядами на світ і підходами до життя. Патріот України і член комуністичної партії – він вміло поєднував непоєднуване, розвивав українськість всередині себе самого, любив українську мову і понад усе українську літературу. Про нього пам’ятають колеги (з нагоди ювілейної дати від дня народження у чернівецькій газеті «Буковина» вийшла друком стаття Богдана Мельничука про Никифора Томашука). Інформація про період його роботи в ЧНУ є на сайті кафедри української літератури, адже він стояв біля витоків її становлення. 

«Відомий український літературознавець Никифор Олександрович Томашук народився 26 лютого 1926 року. З неповних 49 років (1926-1975), які випали на його долю, понад дванадцять (1953-1965) були

пов’язані з кафедрою української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Тут він закінчив аспірантуру під науковим керівництвом тоді доцента, пізніше

професора Василя Лесина, ставши кандидатом філологічних наук, тут працював доцентом, ведучи курси історії української літератури XIX – початок XX століть, спецкурс і спецсемінар про творчість Ольги Кобилянської, а також курс історії українського мистецтва на філологічному та історичному факультетах. Никифор Томашук залишив після себе близько 60 наукових праць, серед яких монографія

«Ольга Кобилянська» (Чернівці, 1969 р.) – одна з найґрунтовніших праць про письменницю, виданих у ХХ ст. Він – співупорядник і співавтор передмови до книги Дмитра Загула «Вибране» (1961), автор

низки інших наукових публікацій. (За матеріалами публікації в газеті Університетський вісник,

присвяченої 75-річчю від дня народження літературознавця (Б.а. Вшанування літературознавця. Університетський вісник, 2001. Лютий. №1(1604)».

16 березня 1995 року у Дніпропетровській обласній педагогічній газеті «Джерело» вийшла друком стаття викладачки української мови та літератури Оксани Білецької під назвою «Цей буковинський соловейко»:

«Пройшло-пролетіло два десятки років від лютневого дня, коли проводжали в останню путь Никифора Олександровича Томашука, викладача української літератури Дніпропетровського держуніверситету. За 20 літ стільки всяких подій-перипетій проминуло, доброго і злого, та диво-дивнеє! – добрі люди, наші наставники, учителі не забуваються. 

Всі, кого він учив, з теплотою згадують лекції Томашука – глибоко наукові, багаті фактичним матеріалом. До сьогодні допомагають учителям у роботі його книги. Про Ольгу Кобилянську (краще ніхто не написав!). Про Івана Франка, Дмитра Загула, Юрія Федьковича. 

Родом він був десь з Волині. Вчився у Львові. Працював у Чернівцях, доцентом в університеті. На вечорах – частенько співав, разом зі студентами. Безліч пісень знав! Умів бути душею товариства, зачарувати красою мистецтва. Пам’ять серця зберігає і його голос, і блиск очей, навіть – вираз обличчя. 

Пам’ятаю його доповідь на літературному вечорі, присвяченому 100-річчю з дня народження Василя Стефаника, що проводився для громадян міста. Никифір Олександрович так нетрафаретно для тих часів подав постать великого новеліста, пов’язавши його творчість із творчістю М. Булгакова, Л. Андрєєва, чеських і польських письменників. Деталі призабулися, звичайно, та не забути враження: небуденності, новизни, незвичайності. 

… Люди живуть, поки їх пам’ятають!»

Сьогодні ми можемо поіменно перелічити вчених із Ратнівщини, бо їх не так і багато, хоча можливостей для здобуття цього наукового ступеня зараз більше, ніж достатньо. А в той час, коли практично 100 відсотків жителів району в кращому випадку мали освіту 5 класів польської школи, Никифор Томашук вибився з простої селянської сім’ї, здобув вищу освіту і можемо сміливо заявити, що став якщо не першим, то другим кандидатом наук у Ратнівському районі. Тож він заслуговує, щоб жителі нашого краю знали про життєвий і професійний шлях цього непересічного науковця, викладача і літературознавця.

За першоджерелом.