Вони талановиті. Хтось більше, хтось менше, але всі впевнені у своїй правоті так, як уміє лише юність. І правда таки їхня, бо правда завжди за молодшими – вони залишаться. Це найменш травмоване тоталітаризмом покоління з усіх. Це найбільш травмоване війною покоління з усіх. Вони відмовляються від силабо-тоніки й наративності в поезії. Вони звіряють годинники за Вітменом, Рембо, Верленом, Бодлером, Целаном, бітниками, Кордуном, Лишегою, Жаданом і Калитко. Але творять свою поетичну мову.

Чудний, чудесний, очуднений світ Діани Целюк. Чіткий, самодостатній інтелектуальний ритм поезії Діани Тучак. Болісне дослідження ідентичності в поезії Віри Протащук. Мовний гедонізм Марини Горбатюк.  Пошуки буття через тактильність Дарії Турчук. Прискіпливе вглядання в грані власної ідентичності Андрія Калинчука. Поетичні жести Ростислава Вонса. Постготична витонченість біблійних образів Лілії Коцаб’юк. Суспільно значимі висловлювання, що є рефлекторними реакціями на війну, в поезії Єгора Дьоміна. Фонтанування культурних сенсів у поезії Андрія Ругали. Фантомні болі проклятих поетів, інстальовані в реальні ініціаційні болі сучасного покоління, у висловлюваннях Яна Гуцула.

Вони зараз творять мову, якою ми говоритимемо потім.

Інформацію надала модераторка літературного клубу «Арт хантерс» Світлана Вардеванян

Афіша і фото – Вардан Вардеванян